Науково-методична комісія з журналістики

Звернення до Президента України П. О. Порошенка та Прем’єр-міністра України А. П. Яценюка

Президентові України

П. О. Порошенку,

 

Прем’єр-міністру України

А. П. Яценюку

Копії:

Голові Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти

Л. М. Гриневич

 

Голові Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики

В. П. Сюмар

 

Міністру освіти і науки України

С. М. Квіту

Вельмишановний пане Президенте України!

Вельмишановний пане Прем’єр-Міністре України!

Ми, члени Науково-методичної комісії, що представляють університети України, які готують фахівців у галузі журналістики та інформації, й учасники Все­ук­ра­їн­­ської науково-практичної конференції «Прикладні та фундаментальні аспекти досліджень в соціальних комунікаціях», що зібралися в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника для розгляду постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 26 “Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійсню­єть­ся підготовка здобувачів вищої освіти”, звертаємося до вас з проханням щодо внесення змін до цієї постанови.

Новий документ, на жаль, є верхівкою управлінського цинізму і попрання академічних прав і свобод десятків тисяч освітян та науковців. Цинічним є те, що без жодного пояснення, звернення до науково-педагогічної громадськості була перекреслена багатодесятилітня праця педагогів вищої школи в рамках ще діючого до 1 вересня переліку галузей знань, напрямів і спеціалъностей,– результати цієї праці викидаються на смітник. Невже потужна державна освітянська спільнота усі ці десятиліття продукувала непотрібні, не “євро­пейські” матеріали, невже всі ці роки представники влади займалися обдурюванням науково-педагогічної громадськості і вели їх по оманливому шляху розвитку науки й освіти? Невже всі напрацювання, зусилля, час педагогів вищої школи є марними?

В історії розвитку тих чи інших галузей суспільної діяльності були різні періоди, але особ­ливо ос­ві­та й наука потребують еволюційного шляху розвитку, переосмислення науко­во-професійними спільнотами надбаного. Освітяни й науковці є тією частиною суспільства, яка найперша відчуває необхідність змін, готова включитися в інноваційну діяльність, але ця частина суспільства, як ніяка інша, потребує переконання, науково виваженого обгрунту­вання нових ідей, бо так чинити їй велить її академічна чесність і порядність.

Новий перелік освітніх галузей та спеціальностей прийнято майже підкилимно, без на­леж­ного залучення до обговорення проекту педагогів вищої школи. Та найголовніше, що уповноважені для цієї справи владою особи та інститути так і не представили науково-педагогічній спільноті зрозумілого й обгрунтованого документа, який переконав би у доцільності змін. Де аргументи, що формований десятиліттями в Україні перелік галузей та спеціальностей є недосконалим? У чому недосконалим? Хто показав спільноті той єдиний європейський зразок переліку спеціальностей, зіставлений з українським, і хто переконав громад­сь­кість у тому, що український перелік треба змінювати? Кожна європейська країна спрямовує розвиток науки й освіти, виходячи зі своїх традицій та можливостей. Невже під час війни в Україні немає більш важливого завдання за “революцію” в освіті, немає важливішої галузі для спрямування коштів, яких не вистачає на армію та боротьбу з ворогом? Де є гарантія, що не прийдуть інші міністри й одним розчерком пера, волюнтаристськи не викинуть нові напрацювання, які змушені будуть робити зараз освітяни?

Аналіз нового переліку галузей та спеціальностей показує, що його імплементація з 1 вересня призведе до тектонічних змін у галузі освіти й науки. Вражає логіка прийнятого документа, його відірваність від реальності.

Будь-який новий документ, який приходить на зміну старому, повинен бути зрозумілим з точки зору застосованих принципів класифікації, точним щодо відображення галузей суспільної діяльності, враховувати традиції розвитку і працювати на перспективу. Те, що в прийнятому перелікові є галузі, які складаються то з 7, 9, то з однієї спеціальності, свідчить лише про одне − застовано неправильний, неточний принцип стратифікації галузей сус­пільної діяльності. Якщо вже й породжувати новий документ, то навіщо в ньому закладати таку неточність? Як може спеціальність бути за змістом ширшою за поняття галузі або включати ознаки, не передбачені назвою галузі (028 менеджмент соціокультурної діяльності в галузі 02 культура і мистецтво, коли спеціальність  073 менеджмент належить до галузі 07 управління та адміністрування; спеціальність 275 транспортні технології в галузі 27 транспорт, коли є галузь 18 виробництво та технології)? Як може назва спеціальності бути еклектичною, поєднувати різнопланові ознаки, поняття і бути ширшою за назву галузі або виходити за межі її назви (055 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії в галузі 05 соціальні та поведінкові науки)? За яким принципом у галузі виділяються спеціальності, якщо назви галузі й спеціальності ідентичні (галузь 09 біологія, спеціальність 091 біологія), а інша галузь включає дві спеціальності, при чому такі, які перебувають у родо-видових відношеннях (галузь 08 право, спеціальності 081 право і 082 міжнародне право)? Чому тоді немає адміністративного права, господарського права і т. д.?

Фахівці у галузі медіа та соціальних комунікацій за роки незалежності України зробили, зокрема, за підтримки попередніх влад та міжнародних структур воістину кардинальний прорив у роз­вит­ку фахової освіти та науки. Як європейська країна, Україна відокремила освіту рекла­містів та піарників від журналістики, що відповідає принципам розвитку демократичних країн: з 2007 року відкрито було окремі бакалаврський напрям та магістерські спеціальності з реклами і зв’язків з громадськістю. Потужна світова індустрія реклами та піару потребує не те що окремої спеціальності, а претендує на окрему галузь суспільної діяльності. Її не варто «заганяти» в якусь іншу галузь чи робити спеціалізацією в  межах іншої спеціальності. Це само­достатня галузь,  натомість з нового переліку ця спеціальність зникла. Відкривати рекла­му та піар як спеціалізацію в журналістиці недопустимо, це крок назад. Вважати рекламу та піар тільки спеціалізацією, наприклад, в рамках спеціальності з маркетингу − це звужувати цілу індустрію до маркетингових речей. Для чого робити крок назад в освіті?

Такою ж окремою індустрією вже давно є видавнича справа, освіта з якої корелює зі світовими трендами підготовки  кадрів (publishing and editing), наслідує як власні традиції розвитку книговидання, так і світові та модернізується під упливом сучасних технологій. Натомість спеціальність з видавничої справи та редагування зникла з переліку. Відкриття її як спеціалізації в рамках журналістики недоречне, оскільки поняття видавничої справи набагато ширше за журналістику. Вважати її спеціалізацією в рамках інформаційної справи – це штучно обмежувати поняття видавничої діяльності суто інформаційними процесами.

Науково-педагогічна громадськість знайшла сьогодні оптимальне поєднання понять видавничої справи, редагування, реклами, зв’язків з громадськістю та журналістики в рамках соціальних комунікацій. До речі, Україна першою серед пострадянських країн зробила крок в європейському та світовому напрямку розвитку, вознісши соціальні комунікації до окремої наукової галузі, яка природно об’єднала журналістику, видавничу справу, рекламу і піар, бібліотекознавство та архівознавство, документознавство й інформаційну справу. До прикладу, у польській освіті та науці (при їхніх власних підходах до галузей та спеціальностей) бакалаврські та магістерські програми з журналістики ідуть у поєднанні з соціальною комунікацією. В Україні ж, завдяки недолугому рішенню міністерства, замість того, щоб об’єднати наукову галузь соціальних комунікацій з освітньою галуззю, зберегти традиції, підтримати еволюційний розвиток у сфері медіа та комунікацій, зроблено крок до повернення на десятиліття назад. Якби до створення нового переліку галузей знань і спеціальностей були залучені члени науково-методичних комісій, подібних кроків назад вдалося б уникнути.

Вельмишановні Петре Олексійовичу та Арсенію Петровичу, ми, науково-педагогічна громада України у галузі медіа та комунікацій, просимо зважити на наші аргументи і при­зупинити дію аналізованої постанови, перейти до конструктивної роботи над удос­ко­наленням переліку галузей та спеціальностей із залученням фахівців або ж (якщо це з якихось причин неможливо) внести зміни до прийнятої постанови і в частині нашої компетенції врахувати такі зміни:

  • перейменувати галузь освіти 06 журналістика на соціальні комунікації, набли­зив­ши таким чином освіту до науки (наукова галузь 27.00.00 соціальні комунікації),

  • повернути до переліку спеціальності під шифрами 062 реклама та зв’язки з громадськістю, 063 видавнича справа та редагування,

  • перенести до цього переліку спеціальність 029 під шифр 064 інфор­ма­цій­на, бібліотечна та архівна справа, оскільки в науці про соціальні комунікації є нау­ко­ві спеціальності 27.00.02 документознавство, архівознавство, 27.00.03  книго­знав­ство, бібліотекознавство, бібліографознавство, 27.00.07 соціальна інфор­ма­тика. Таким чином була б забезпечена сумісність наукових та освітніх спеціаль­ностей.

Ми сподіваємося на торжество логіки й справедливості і віримо у співпрацю влади й громади.

 

 

Прийнято і затверджено на засіданні Науково-методичної комісії з журналістики та інформа­ції, Все­ук­ра­їн­­ській науково-практичній конференції Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ, 19 травня 2015 року